Я сиджу поряд із високопоставленим дипломатом із поважної європейської країни за вечерею, як раптом розмова переключається на Фолклендські острови, відомі в іспаномовних країнах як Мальвіни. «Головний факт, – кажу я, – у тому, що 3 тис. людей, які живуть на островах, хочуть залишатися британськими громадянами».
«Ах, – вигукує топ-дипломат. – Але як Ви це знаєте? Опитуваннями громадської думки завжди можна маніпулювати».
Це висловлювання мене здивувало. Я розпитав: чи дипломатові відомо, з якої країни походить сучасне населення Фолклендських островів, якою мовою там розмовляють, чи він коли-небудь спілкувався з острів’янами, чи він коли-небудь був на островах. У відповідь на кожне запитання прозвучало «ні».
До певної міри немає нічого дивного в тому, що через 30 років після вторгнення та окупації Аргентиною Фолклендських островів і територій Південної Джорджії, що призвело до трагічної загибелі 255 британських і 649 аргентинських військовослужбовців, навіть деякі провідні дипломати не мають достатніх знань про Фолклендські острови. Ці острови досить віддалені від більшості точок, зокрема, від Буенос-Айресу до них понад 1,5 тис. кілометрів. Нескладно уявити, що острови майже вписуються в такий собі шаблон постколоніальної території, де корінне населення страждає від гніту колоніальних господарів.
Насправді, Фолклендські острови відомі іспанською як «Islas Malvinas», адже перші поселенці, які встановили там колонію, були французами з порту Бретон у Сен-Мало у 1764 р. (французи називають острови Iles Malouines). До цього на островах не було корінного населення. У 1765 р. туди висадились британці та заявили про своє право на володіння ними. У той час Аргентини не було – декларацію про незалежність Аргентини було проголошено Конгресом Тукумана лише у 1816 році.
У 1767 р. на острови прибули іспанці та поступово розширили свою присутність. У 1776 р., покидаючи острови, британці встановили там меморіальну табличку в підтвердження свого незмінного права володіння територією. Іспанія продовжила контролювати острови із Буенос-Айресу до 1811 р., коли іспанці покинули острови і також залишили по собі табличку. У подальші роки різні люди прибували й залишали острови, зокрема, США та багато китобійних суден. Аргентина не мала жодних територіальних претензій щодо островів аж до 1832 р., коли Аргентина – на той час уже незалежна держава – заснувала там поселення, що, втім, проіснувало недовго. Після цього у 1833 р. повернулись британці, які знову заявили про британське панування. (З того часу острови завжди залишались британськими, за винятком 74 днів після вторгнення Аргентини 2 квітня 1982 року.)
Наступні сто років між Сполученим Королівством та Аргентиною не було жодних суперечок про панування на островах. Більше того, в 1850 р. дві країни ратифікували конвенцію, якою було покладено край існуючим розбіжностям і тим самим визнано, що між ними не було жодних територіальних суперечок. Усі ті роки багато людей, переважно з Британії, переїхали на Фолклендські острови для постійного проживання.
Наприкінці ХХ ст. у часи, коли демократія в Аргентині була слабкою, країна знову почала заявляти про свої права на Фолклендські острови. Це призвело до того, що у 1982 р. аргентинські збройні сили вторглися та окупували острови, а британська сторона вдалася до дій, аби їх повернути. Зараз аргентинській уряд не стверджує, що вторгнення було правильним кроком. Навпаки, він заявляє, що вторгнення було трагічною помилкою, що зробила військова диктатура та що вартувала життя багатьом солдатам-призовникам.
У 1994 р. Аргентина інкорпорувала вимоги на володіння островами в текст своєї Конституції, стверджуючи, що це право має реалізовуватися таким чином, який би «дозволяв поважати спосіб життя остров’ян і відповідав принципам міжнародного права».
Відтоді політика Аргентини щодо Фолклендських островів змінилася. У 1990-х, відчуваючи, що після вторгнення 1982 року жителі островів із підозрою ставляться до намірів Аргентини, аргентинський уряд проводив політику для відновлення довіри острів’ян, напр., полегшуючи подорожі на та з островів, а також розпочавши дискусії з Великою Британією стосовно адміністрування запасів риби та кальмарів (адже кальмари, не маючи уяви про державні кордони, щорічно курсують між аргентинськими та фолклендськими територіальними водами).
Однак, упродовж останнього десятиліття склалось враження, що Аргентина відмовилась від намірів відновити довіру острів’ян та почала політику якомога більшого ускладнення їхнього життя. Це передбачало багато чого: перешкоджання курсуванню вантажних суден між південноамериканським материком і Фолклендськими островами; заборону кораблям, які знаходилися у фолклендських доках, продовжувати до Аргентини; втручання в бізнес, пов’язаний із видобуванням нафти на Фолклендських островах тощо. Здається, що така політика мала на меті здійснювати економічний тиск на острів’ян з розрахунком на те, що це підштовхне їх до переговорів про незалежність.
Така політика не спромоглась відновити довіру в аргентинські наміри щодо островів. Це дуже прикро, адже найважливішим фактом, що визначає майбутнє островів, є принцип та право на самовизначення, зазначене в Статті 1 Статуту ООН. Це означає, що, якщо народ Фолклендських островів бажає залишитись британським, то, без сумніву, британський уряд не може змусити їх бути кимось іншим. Саме тому Сполучене Королівство заявило, що переговори з Аргентиною стосовно майбутнього островів можуть початись, тільки якщо цього захоче народ Фолклендів.
Що може статися після цього? Жителі Фолклендських островів прагнуть налагодити торгівельні та міжособистісні зв’язки з Аргентиною та рештою країн Південної Америки, як це було і до 1982 (коли, напр., деякі аргентинці жили на островах як викладачі іспанської мови). У ХХ ст. всі користуються перевагами взаємопов’язаного світу, відкритої торгівлі та покращеного зв’язку. Я був на Фолклендських островах і зустрічався з багатьма острів’янами. Їхня головна мета – продовжувати жити своїм звичайним життям.
Я також був у Буенос-Айресі. Я не маю сумнівів щодо того, наскільки сильними є почуття пересічних аргентинців стосовно прав їхньої країни на острови. Це не є дивним, оскільки право Аргентини на острови є складовою аргентинської шкільної програми і є постійною темою політичного дискурсу в країні. Але, як усі ми знаємо, сила почуттів не завжди і необов’язково має безпосереднє відношення до того, що правильно, а що ні. Ключове питання полягає у тому, що можна було б зробити для досягнення поступу в цьому процесі.
Як можна нормалізувати відносини між Аргентиною та островами? Одна з пропозицій полягає в тому, щоб Аргентина припинила спроби здійснювати тиск на жителів островів та натомість почала гарно до них ставитись. Іншими словами, визнати їхні демократично висловлені погляди. Події останніх 30-ти років свідчать про те, що відновити довіру буде непросто. Однак відновлення довіри життєво необхідне для довгострокової нормалізації відносин між островами та Південною Америкою. Це не означає, що острів’яни автоматично почнуть розмови про здобуття суверенітету – я не побачив жодного свідчення на користь цього припущення, коли відвідував острови кілька років тому. Однак історія свідчить про те, що апелювання до людської благонадійності й розсудливості – без конкретно визначених цілей – майже завжди є кращим способом завоювати друзів і впливати на людей, аніж зворотне.
Світлини з Фолклендських островів