Звичайно, – каже мій український співрозмовник, – треба визнати той факт, що Тимошенко у чомусь винна, навіть якщо це неможливо довести. Усі про це знають. Подивіться, скільки проти неї висунуто звинувачень.
Однак без судового процесу, який викликає довіру, звинувачення не мають сенсу, – кажу я. – Додавання все нових і нових звинувачень просто призводить до того, що судовий процес викликає все менше і менше довіри, і виглядає все більше і більше політично вмотивованим. Другий момент – це вибірковість звинувачень. Ви вважаєте, що люди з одного політичного табору з більшою вірогідністю є винними у правопорушеннях, аніж люди з іншого?
Ну, – усміхається він. – Вочевидь, ні.
Я не маю певного погляду щодо винності або невинності будь-кого з лідерів опозиції, проти яких висунуті звинувачення у ході недосконалих судових процесів, що відбуваються сьогодні. Однак я пригадую цю розмову після нещодавнього тривожного судового засідання у розгляді справи колишнього Прем’єр-міністра Тимошенко в камері слідчого ізолятора, що само по собі завдає шкоди репутації України та верховенства права в цій країні. Є ризик того, що, якщо достатньо часто щось повторювати, то люди почнуть у це вірити. Наприклад, у них може скластись враження, що, якщо проти якоїсь особи висунуто звинувачення у скоєнні 100 злочинів, імовірність того, що вона винна в одному з них, напевне зросте. Насправді ж істина полягає у протилежному: коли проти однієї особи висувається все більше й більше звинувачень, причому деякі [з цих звинувачень] сягають десятирічної давнини, а експерти вважають, що строк давності в них вже скінчився, то це посилює враження про політично мотивований судовий процес. Як і враження про те, що це є «вибіркове правосуддя», за словами комісара ЄС Штефана Фюлє 13 грудня в Києві.