У березні я написав блог, який взагалі і не був справжнім блогом. Швидше, він був приманкою до інтерв’ю про блоги для українського тижневика «Дело» (у цьому інтерв’ю, до речі, є посилання на багато моїх улюблених блогів). Мені було приємно отримати приємні відгуки про той блог, проте, через нещодавній перехід британського МЗС на нову, більш вдосконалену платформу для блогів («Wordpress»), на жаль, цю історичну похвалу було втрачено.
Натхненний цим успіхом, я вирішив написати ще один коротенький блог, щоб розрекламувати інше нещодавнє інтерв’ю про блогінг для Korrespondent.net. Я знаю, що для багатьох читачів, це вже «старий капелюх» (чудовий англійський вислів), але якщо ви коли-небудь цікавились, чому я займаюсь блогами та що з цим пов’язано, це саме нагода про все дізнатись.
Між іншим, я з певним збентеженням слідкував за інтенсивним обговоренням на чудовому веб-сайті «Українська правда», у якому йшлось про нестачу моїх коментарів на шквал коментарів до мого блогу на цьому ж сайті, там також порушувались екзистенційні питання про те, з якою періодичністю блогер має коментувати коментарі до його блогу, щоб бути блогером. Це все занадто складно для звичайного дипломата; але дозвольте вас запевнити, що я намагатимусь слідкувати за коментарями і коментувати ті з них, які вимагають відповіді, особливо на платформі МЗС Великої Британії, але не тільки.