Я даю прес-конференцію під час семінару для молодих східноєвропейських мерів в українському місті Вінниця. Один із журналістів запитує, чому серед мерів, запрошених на захід, так мало жінок?
Після того, як організатори пояснили, що серед запрошених молодих мерів не було багато жінок, я беру слово, щоб сказати, що британське МЗС серйозно ставиться до розмаїття. Рівність можливостей і розмаїття настільки ж важливі для забезпечення успішної зовнішньої політики, як і для керування успішним містом або країною. У багатьох посольствах цього стратегічно важливого регіону на посадах послів працюють жінки, зокрема, в Баку, Мінську, Москві та Тбілісі. У цілому по світу Великобританію представлено 33 жінками-послами, що складає 13% від загальної кількості. Хоча цього не достатньо, це все ж таки є кращим результатом порівняно з 2003, коли на посадах послів працювало 18 осіб, або порівняно з 1996 роком, коли їх було лише дев’ять. Насправді, до 1972 року британські жінки-дипломати, які виходили заміж, були зобов’язані звільнитися з роботи.
Важливість жінок на посадах послів – або навіть жінок-дипломатів на всіх рівнях – жваво обговорюється в британському МЗС. Вони не тільки можуть мати значний вплив на ключові напрямки дипломатії, але й бути взірцем для інших як у Британії, так і за її межами. Кароліна Брауні, посол в Баку, розповіла мені, як десять років тому вона гостила у колеги, яка була однією з перших жінок-послів у колишньому Радянському Союзі. Як жінка-дипломат вона завжди гадала про можливість самою стати послом одного дня. Але чи серйозно б сприйняли її урядовці іншої країни? Тому впродовж тижневих відвідин для неї було справжнім натхненням побачити, як спокійно і дієво її подруга виконувала свої обов’язки, чим підтвердила, що бути жінкою не є перешкодою для того, щоб бути послом у вимогливій країні колишнього Радянського Союзу.
Це не означає, що всі проблеми вже зникли. Кароліна розповідає мені, як після 18 місяців на посаді голови дипмісії її запросили на розмову з новоутвореною групою жінок-дипломатів у Дипломатичній академії Азербайджану, де навчались нові співробітники Міністерства закордонних справ. Одна з молодих жінок-дипломатів з певним коливанням зазначила, що у неї є запитання, але вона соромиться його задати. Після деякого заохочення вона запитала, як пані посол вирішувала «проблему високих підборів». Чи одягає вона на публіку модні черевики на високих підборах відповідно до її посади посла? У цьому випадку як їй вдається успішно працювати в зайнятому офісі чи бути на ногах впродовж кількох годин під час якоїсь кризової ситуації? Чи, можливо, вона носить коротке, більш практичне взуття та приймає той факт, що вона може виглядати менш привабливо чи презентабельно, ніж того очікує сучасне суспільство? Кароліна відповіла, що головним є вигладити авторитетно. Чи це передбачає високі підбори, чи ні, залежить від вашого стилю. Але особисто у неї були такі випадки, коли високі підбори були не тільки чудовим вибором, але й могли допомогти спроектувати впливовий вигляд, який був їй, як послу, потрібний, аби забезпечити найкращі результати для Сполученого Королівства та для інтересів британського бізнесу під час зустрічей із можновладцями в Баку.
На прес-конференції у Вінниці Маргарет Джек, директор Британської ради в Києві, розповідає присутнім мерам, що Рада нещодавно отримала нагороду як один із найкращих роботодавців, що впроваджує принципи рівності можливостей, в Україні. За її словами, суть в тому, що, заохочуючи розмаїття, ви забезпечуєте штат найбільш талановитих співробітників на кожній посаді. Мені здається, що це повинно в рівній мірі стосуватись мерів, дипломатів чи будь-кого, незалежно від того, у що ви вбираєтесь.
NB: Щоб отримати ��ільше інформації про роль жінок в МЗС Великої Британії, дивіться роботу «Жінки в британській дипломатії: 1782-1999», видану 1999 року (англ.). Розділ про звіт Шустера від 1933 року про можливий допуск жінок до дипломатичної та консульської служби (ст. 7) містить деякі знайомі аргументи. Він також свідчить про те, як деякі ставлення (принаймні) змінились. Також змінились деякі з положень, задокументованих в дещо шокуючому розділі «Деякі погляди представників ЇЇ Величності закордоном у 1933 році на можливість призначення жінок на дипломатичну та консульську службу» на ст. 29-34. Нарешті, обмін думками між паном Клодом Шустером та паном Дж.У. Ніколлсом із МЗС Великої Британії на ст. 33-34, що згадують слова одного посла, який наче «говорив із глибин Середньовіччя», елегантний.