У той тиждень, коли «Соціальна мережа» – фільм про створення сайту Facebook – домінував на церемонії нагородження премії «Золотий глобус» у США, було приємно бачити, як політики об’єднались заради посилення свободи інформації в Україні.
13 січня 2011 року Верховна Рада прийняла два важливих закони, які стосуються доступу до публічної інформації. Ці закони чітко визначають права громадян і, зокрема, журналістів на отримання інформації від органів державної влади, а також передбачає інші механізми, що покликані полегшити життя журналістам. Прийняття пакету цих законів – чудова новина: коли представниця ОБСЄ зі свободи ЗМІ Дуня Міятович відвідала Київ у жовтні минулого року, вона зазначила, що Україна досягнула високого рівня свободи ЗМІ, але має здійснити невідкладні кроки, аби зберегти його. Вона також засудила повідомлення про напади на журналістів в Україні та закликала Верховну Раду ухвалити закон про доступ до публічної інформації. Отже, це сталось. І той факт, що згадані закони користуються широкою підтримкою з боку всіх партій, свідчить про те, що це – гарні закони. Утім, наступний етап є важливим так само: йдеться про забезпечення втілення цих законів, щоб українські громадяни дійсно отримали доступ до інформації, як цього вимагає закон. Я буду з великим інтересом слідкувати за цим у цьому році.
До речі, заголовок до цього запису навіяно ґрунтовною статтею Дуні Міятович, яку вона сама назвала «Свобода висловлювань проти регулювання» і в якій вона не тільки цитує Катона («Де людина не може назвати свій власний язик своїм, вона навряд чи може назвати будь-що своїм»), але також згадує роль Уільяма Гібсона у створенні поняття «кіберпростір». Про останнє я також згадував у своєму недавньому блозі «Кіберпанки та матриця: Онлайн Київ Offline».