Екстремальний підйом у Києві

Іноді між характером пригоди, яку переживаєш, та здатністю її сфотографувати існує протилежний зв’язок.

Особливо коли під час пригоди видираєшся нагору драбиною, яка знаходиться всередині руки гігантської статуї; протискуєшся через люк, а потім висовуєш голову наверху щита з неіржавкої сталі високо над землею.

Музей Великої Вітчизняної війни у Києві має відвідати кожний, хто цікавиться участю України у Другій світовій війні. Спочатку музей був відкритий у 1981 році. Але після здобуття Україною незалежності у 1991 році він був кілька років закритий.

У 1995 році його знову відкрили та представили повністю перероблену експозицію, що зосереджується як на тих аспектах війни, які не обговорювалися у часи Радянського Союзу (як наприклад, Пакт Молотова-Ріббентропа), так і на людській вартості конфлікту, що завершується хвилюючою Залою Пам’яті. Я був у музеї кілька разів. Зовсім нещодавно – на презентації книги про масові вбивства у Бабиному Яру. Хоча деякі скульптури у парку, який оточує музей, мають яскравий радянський характер, експозиція у самому музеї похмура та глибока.

Над музеєм височіє монумент «Батьківщина-мати». Для відвідувачів музею у нижній частині монументу обладнані оглядові майданчики. Однак ще вище є маленька платформа як раз під верхівкою щита (див. фото). Наразі на верхню платформу можна дістатися лише за домовленістю, але існують плани відкрити її для загального відвідування. Піднятися на платформу та оглянути музей мене запросила заступник директора музею Любов Легасова.

Я можу порекомендувати відвідати і платформу, і музей. Платформа, як мене попереджали перед початком туру, «являє собою екстремальний підйом», і, можливо, не для всіх. Але краєвиди, що відкриваються зверху, (та запаморочення) приголомшують. Сподіваюсь, що плани відкрити платформу успішно втіляться.